Роглит табл. п/о 8 мг №30

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування препарату РОГЛІТ (ROGLIT) Загальна характеристика: міжнародна  назва: розиглітазон; основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, вкриті оболонкою, відповідно: таблетки по 2 мг: приблизно 6 мм у діаметрі з написом «А 03» на одному боці; таблетки по 4 мг: приблизно 8 мм у діаметрі з написом «А 04» на одному боці; таблетки по 8 мг:  приблизно 10 мм у діаметрі з написом «А 05» на одному боці; склад:   кожна таблетка, покрита оболонкою, містить відповідно: 2 мг розиглітазону (2,213 мг у вигляді розиглітазону калію); 4 мг розиглітазону (4,426 мг у вигляді розиглітазону калію); 8 мг розиглітазону (8,852 мг у вигляді розиглітазону калію); допоміжні речовини:  ядро: магнію стеарат, повідон, натрію карбоксиметилкрохмаль, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат.  оболонка: опадрай II. 85F28751 білий, тальк, макрогол 3000, титану діоксид C.I. 77891, E171, спирт полівініловий.   Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.   Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Тіазолідиндіони. Код АТС А10 BG 02.   Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Антидіабетичний засіб із групи тіазолідиндіонів, селективний агоніст PPARγ (активатор пероксисомальної проліферації) ядерних рецепторів. Зменшує глікемію за рахунок зниження резистентності до інсуліну в жировій тканині, кістякових м'язах та в печінці. Має захисну дію на функцію β-клітин підшлункової залози: зростає маса острівцевих клітин підшлункової залози і вміст інсуліну; перешкоджає розвиткові гіперглікемії. Основний метаболіт (пара-гідрокси-сульфат) проявляє порівняно високу спорідненість з розчинним АγРПА людини.  Гіпоглікемічна дія розвивається поступово: максимальне зниження цукру натще спостерігається через 8 тижнів лікування. Лікування супроводжується збільшенням маси тіла. При застосуванні розиглітазону у комбінації із сульфонілсечовиною або метформіном знижується резистентність до інсуліну і поліпшується функція β-клітин підшлункової залози. При цьому істотно знижується концентрація вільних жирних кислот. У результаті різних, але разом з тим доповнюючих однин одного механізмів дії комбінування розиглітазону із сульфонілсечовиною або метформіном призводить до адитивного ефекту і забезпечує контроль глікемії в хворих на цукровий діабет 2 типу. Одно-дворазовий прийом розиглітазону на добу в комбінації з метформіном або сульфонілсечовиною забезпечує тривалий контроль глікемії: зниження цукру крові натще і гемоглобіну-А1с. У хворих з надлишковою масою тіла гіпоглікемічний ефект більш виражений. Порівняльних випробувань комбінацій розиглітазону з метформіном або сульфонілсечовиною або  з метформіном та сульфонілсечовиною  не проводили, як і тривалих спостережень за кардіоваскулярним статусом при прийомі цих комбінацій.  Фармакокінетика. Всмоктування: біодоступність при пероральному застосуванні 4 мг і 8 мг розиглітазону становить 99%. Максимальна концентрація виникає через 1 годину після прийому внутрішньо. При терапевтичних дозах концентрація в плазмі знаходиться в пропорційній залежності від дози. Їжа не впливає на площу під кривою концентрація/час (АUС) та концентрації розиглітазону в плазмі, хоча максимальна концентрація (Сmax) трохи знижується (на 22–28%), час досягнення максимальної концентрації (tmax) в незначній мірі зростає (1,75 година) у порівнянні зі станом натще. Ці зміни практично не мають клінічного значення. Збільшення рН шлункового соку не впливає на усмоктуваність розиглітазону. Розподіл: об’єм розподілу 14 л. Зв'язок з білками крові дуже добрий (~ 99,8%) і не залежить ні від віку, ні від концентрації розиглітазону. Здатність до вступу в зв'язок з білками основного метаболіту (парагідроксисульфату) дуже висока       (> 99,99%). Метаболізм: піддається інтенсивному метаболізму й у незмінному стані не виділяється з організму. Основні шляхи метаболізму це N-деметилювання і гідроксилювання, що призводять до утворення сульфатних або глюкуронових кон’югатів. Роль основного метаболіту розиглітазону в прояві антидіабетичної дії не цілком вивчена, і не виключено, що він також має антидіабетичну активність. У метаболізмі розиглітазону бере участь головним чином CYP2C8 і незначною мірою CYP2C9. Не має вираженої блокуючої дії на CYP1А2, 2А6, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А и 4А. Має виражену блокуючу дію на CYP2С8 (IC50 18 μМ) і майже не впливає на CYP2С9 (IC50 50 μМ). Не вступає у взаємодію із субстратами CYP2С9. Виведення: загальний плазменний кліренс розиглітазону ~ 3л/год, кінцевий період напіврозпаду препарату становить  ~ 3–4 години. При одно-дворазовому прийомі на добу не кумулюється. Виводиться винятково в зміненому вигляді, головним чином із сечею (2/3 дози) – з каловими масами 25%. Елімінація метаболітів дуже повільна: кінцевий час напіврозпаду ~ 130 годин. При повторних прийомах інколи можлива 8-кратна кумуляція метаболітів у плазмі, насамперед парагідроксисульфату. Особливі групи хворих: стать та вік істотно не впливають на фармакокінетику. Ураження печінки: при цирозі середнього ступеня тяжкості (В стадія по Чайлд-Паг) Cmax і AUC вільного препарату в 2–3 рази вище, ніж у середньостатистичній популяції.  Індивідуальні розходження значні: різниця в показнику AUC вільного препарату може досягати 7-кратного розміру. Ниркова недостатність: фармакокінетика розиглітазону при зниженні ниркової функції не відрізняється від кінцевої стадії недостатності, що підлягає хронічному діалізові.   Показання для застосування. Цукровий діабет ІІ типу – як монотерапія у пацієнтів при недостатній ефективності дієтотерапії, а також в комбінації з сульфонілсечовиною та метформіном.   Спосіб застосування та дози.   Дозу визначають індивідуально. Призначають внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Рекомендована початкова доза 4мг на добу. При недостатній ефективності після 6–8 тижнів лікування дозу підвищують до 8 мг на добу у 1–2 прийоми. Хворим літнього віку корекція дози не потрібна. Пацієнтам з порушеннями функції печінки  (середнього степеня тяжкості та тяжкими) препарат призначають в початковій дозі 2 мг на добу, а потім при необхідності її поступово підвищують. При легкому та середньому ступені ниркової недостатності корекції дози непотрібно, при тяжкому ступені недостатності – розиглітазон не застосовують.   Побічна дія. Часті побічні дії спостерігаються у співвідношеннях ≥1/100 < 1/10, нечасті: ≥1/1000 < 1/100.   При застосуванні в комбінації з метформіном: З боку органів кровотворення: часто анемія. З боку обміну речовин: часто гіпоглікемія; в одиничних випадках – гіперліпідемія, погіршення перебігу цукрового діабету, гіперхолестеринемія. З боку ЦНС: часто головний біль. З боку шлунково-кишкового тракту: часто підвищене утворення газів, нудота, біль в животі, диспепсія; рідко блювання, анорексія, запор. У ході клінічних випробувань як побічна дія спостерігалися набряки, підвищення рівня печінковних ензимів і порушення гепатоцелюлярної функції спостерігалася рідко, надзвичайно рідко розвивалася серцева недостатність і набряк легень; збільшення маси тіла, ангіодема і кропив’янка – дуже рідко. При застосуванні в комбінації із сульфонілсечовиною: З боку органів кровотворення: рідко анемія. З боку обміну речовин: часто гіпоглікемія, збільшення маси тіла; рідко- гіперліпідемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія. З боку ЦНС: рідко- підвищена сонливість, запаморочення, парестезія. З боку органів дихання: рідко задишка. З боку шлунково-кишкового тракту: рідко підвищене утворення газів, нудота, болі в животі, підвищений апетит. З боку шкіри і шкірних покривів: рідко облисіння, шкірні висипання. Інші: рідко підвищена утома, астенія. У ході клінічних випробувань як побічна дія рідко спостерігалися набряки, підвищення рівня печінковних ензимів і порушення гепатоцелюлярної функції; в поодиноких випадках розвивалася серцева недостатність і набряк легень, збільшення маси тіла, ангіоедема і кропив’янка.   Протипоказання.   Підвищена чутливість до розиглітазону або до будь-якого з компонентів препарату; серцева недостатність у I–IV ст. по NYHA (у т.ч. в анамнезі); у комбінації з інсуліном; вагітним та жінкам, що годують груддю. Не рекомендовано призначати препарат хворим з ознаками гострого захворювання печінки, а також у випадку підвищення рівня ALT, що в 2,5 разу перевищує верхню межу норми.   Передозування.   Даних про передозування небагато, одноразовий прийом 20 мг дози не супроводжувався симптомами передозування. При передозуванні, у разі потреби, проводять відповідну підтримуючу терапію. Діаліз неефективний через велику спорідненість розиглітазону з білками крові.   Особливості застосування. Дані про потрійну комбінацію розиглітазону з антидіабетичними препаратами відсутні. Застосування розиглітазону у вигляді монотерапії протипоказано. Затримка рідини в організмі і серцевій недостатності. Розиглітазон може викликати затримку рідини в організмі і привести до розвитку або погіршення перебігу серцевої недостатності. Під час лікування розиглітазоном необхідно контролювати масу тіла і спостерігати за ознаками, що вказують на затримку рідини. У кожному окремому випадку необхідно з'ясувати причину збільшення маси тіла і роль у цьому рідини. Швидке і значне збільшення маси тіла, викликане затримкою в організмі рідини, зустрічається  рідко. Спостереження за появою ознак серцевої недостатності особливо важливо при знижених резервних можливостях серця. При будь-якій ознаці погіршення серцевого статусу лікування розиглітазоном варто припинити. Протипоказане застосування розиглітазону в комбінації з інсуліном через збільшення частоти випадків розвитку серцевої недостатності. Серцева недостатність частіше розвивається в хворих, які мали серцеву недостатність в анамнезі, у літніх і у хворих, що страждають  на ниркову недостатність в легкому або середньому ступені тяжкості. Нестероїдні протизапальні засоби сприяють затримці рідини в організмі при одночасному прийомі їх разом з розиглітазоном. Моніторинг функції печінки необхідний під час лікування розиглітазоном, оскільки в поодиноких випадках можливий розвиток гепатоцелюлярної дисфункції. Перш ніж почати лікування розиглітазоном, варто визначити початковий рівень печінкових ензимів. При їхньому підвищенні (збільшення верхньої норми аланін-амінотрансферази в 2,5 разу) або розвитку інших ознак захворювання печінки проводити лікування розиглітазоном не можна. У перший рік лікування розиглітазоном функцію печінки необхідно контролювати кожні 2 місяці, пізніше з іншою періодичністю. У разі підвищення рівня аланін-амінотрансферази під час лікування до рівня, що у 3 рази перевищує верхню межу, слід негайно провести позачерговий контроль і у випадку, якщо симптом персистує лікування розиглітазоном варто припинити. У разі розвитку будь- якого симптому, що вказує на захворювання печінки, у т.ч. нудоти невідомої етіології, блювання, болю у животі, підвищеної стомлюваності, анорексії та/або темного забарвлення сечі, необхідно повторно визначити рівень печінкових ензимів. Щодо можливості продовження лікування розиглітазоном рішення приймають на підставі показників лабораторних аналізів. Жовтяниця є показанням для припинення лікування. Збільшення маси тіла. Під час лікування необхідно періодично визначати масу тіла хворого через можливу затримку рідини в організмі. Анемія. Лікування супроводжується зниженням рівня гемоглобіну. При постійно низькому рівні гемоглобіну імовірність розвитку анемії більша. Інше. У жінок, що знаходяться в пременопаузі, побічних дій не зареєстрували, незважаючи на те, що в доклінічних дослідженнях спостерігали порушення гормонального статусу. З підвищенням чутливості до інсуліну в жінок з ановуляцією, викликаною резистентністю до інсуліну, можливе відновлення овуляції. Необхідно попереджати таких хворих про можливість зачаття і при бажанні хворої зберегти вагітність лікування розиглітазоном необхідно перервати. Застосовувати розиглітазон хворим з тяжкою нирковою недостатністю не рекомендують, оскільки випробування у цій групі хворих не проводили. Одночасне застосування паклітакселу вимагає обережності. У випадку непереносимості лактози варто врахувати, що 2 мг, 4 мг і 8 мг таблетки розиглітазону містять відповідно 54,403 мг, 108,806 мг і 217,612 мг лактози. Дитячий вік. У зв’язку відсутністю даних про застосування препарату дітьми до 18 років, застосування розиглітазону не рекомендується. Застосування під час вагітності і лактації. Дані про застосування розиглітазону під час вагітності і лактації в людини відсутні. Застосовувати розиглітазон під час вагітності протипоказано. Проникає в молоко тварин. Прийом розиглітазону в період годування груддю протипоказаний, оскільки його дія на немовля невідомо. Під час вагітності та годування груддю рекомендують інсулінотерапію. Вплив на здатність керувати автотранспортом  і механізмами. Не впливає на здатність, необхідну для керування автомобілем та іншими робочими машинами.   Взаємодія з іншими лікарськими засобами. В дослідженнях in vitro встановлено, що метаболізм розиглітазону здійснюється головним чином за участю CYP2C8, роль CYP2C9 менш значна. Досліджень in vivo щодо взаємодії із субстратами CYP2C8 (наприклад, з церивастатином, паклітакселем) не проводили. Імовірність взаємодії з церивастатином можна вважати клінічно малозначимою. Незважаючи на те, що розиглітазон не впливає на фармакокінетику паклітакселу, одночасне застосування препаратів вимагає обережності, оскільки паклітаксел блокує метаболізм розиглітазону. Взаємодія розиглітазону із субстратами й інгібіторами CYP2C9 не мають клінічного значення. Взаємодія з іншими пероральними антидіабетичними препаратами не має клінічного значення (метформін, глібенкламід, акарбоза). Помірне вживання алкоголю не впливає на глікемічний контроль. Клінічно значимої взаємодії з варфарином (субстрат CYP2C9), ніфедипіном (субстрат CYP3А4), етинілестрадіолом і норетиндролоном не виявлено.   Умови і термін зберігання. Зберігати при температурі 15 – 30 С0. Термін придатності – 2 роки.   Умови відпуску.  За рецептом.   Упаковка. Рогліт по 2 мг: 10 таблеток, вкритих оболонкою, в блістері,  6 лістерів в картонній упаковці; Рогліт по 4 мг: 10 таблеток, вкритих оболонкою, в блістері, 3 або 6  блістерів  в картонній упаковці; Рогліт по 8 мг таблетки:  10 таблеток, вкритих оболонкою, в блістері, 3 блістери в картонній упаковці.